Тимошенко Олександр, 16 років Енергодарської гімназії №4 Темрява відступає, коли перші несміливі промені сонця торкаються землі. Приходить світанок. І так буде завжди. Навіть тоді, коли здається , що ніч не має кінця. Коли сонце не з’являється із-за хмар по декілька днів. Але я точно знаю, що після ночі обов’язково буде день, буде світло. Я вірю, що такий день настане і для мого дорогого серцю міста. Воно зараз в окупації, зранене, розтерзане, німе від болю і образ, від бе

Тумашова Вероніка, 16 років Енергодарська гімназія №2 У невеликому, але дуже затишному місті Енергодарі жила дівчинка на ім’я Вероніка. Вона обожнювала зиму — не тільки за подарунки чи свята, а ще й за справжній, пухнастий сніг, який тихо лягав на дахи, дерева й дороги. Вона дуже любила прогулянки з бабусею, коли з татом вони брали сани та ввечері їхали на край міста кататися або йшли на шкільний стадіон, де можна було ковзатися по льоду. Мама її була чарівницею... майже. В

Олена, працівник освіти 24 лютого 2022 року — це не просто дата. Це ранок, після якого життя більше ніколи не стало таким, як раніше. Того дня світ ніби тріснув. Не гучно — всередині. Прокинулася не від будильника, а від тривоги, яку неможливо було пояснити словами. Повітря було іншим: важким, холодним, чужим. Новини різали свідомість, але розум довго відмовлявся приймати реальність. Хотілося вірити, що це помилка. Що за кілька годин усе повернеться «як було». Не повернулос