День, який змінив усе

 Бузі Ангеліна, 12 років ЕБЛ

Ранок 24 лютого 2022 року для мене був звичайний, такий же самий,  як і попередні. Я пішла до школи, але після першого уроку всі почали обговорювати те, що щось почалося серйозне та небезпечне. У свої 8 років я не до кінця розуміла, що сталося. Потім нас стали заспокоювати вчителі і говорити, що за нами скоро прийдуть батьки. Коли мене вже забрали додому, батьки розповіли, що настала війна…     

Мене переповнювали різні емоції. Я не могла повірити,  як в 21 столітті могла початися війна. В моїй маленькій голові  це не вкладалося. Сидячи на ліжку, я спостерігала за батьками. Вони намагалися не показувати своє хвилювання та сльози, але все частіше  дзвонили дідусю та бабусі і передивлялися новини.

Через неділю, а саме, 3 березня, напередодні свята жінок, ворог зайшов у наш рідний Енергодар. У місті стало небезпечно. Вже менше в магазинах можна було розрахуватися карткою, щоб купити продукти. Полиці в магазинах  стали швидко пустими. Зняти гроші, які були у батьків, майже було неможливо, банкомати були пусті.  Ми стояли в черзі, щоб купити хліб, аж цілий день. І тато вперше в житті вирішив сам пекти хліб, а я була його помічницею. Цей смак хліба я пам’ятаю і по сьогоднішній день. Він дуже смачний, пухкий, із рум’яною скоринкою та неповторним ароматом домашнього тепла. Гроші почали закінчуватися, роботи не було у батьків, продукти дорогі, а найголовніше, що в місті дуже небезпечно стало: постійні перевірки, обстріли.  Ми майже перестали виходили з квартири. І батьки вирішили виїхати з міста заради нашої безпеки. Дорога була не проста, але, дякуючи Богу, ми подолали тяжкий шлях, і через 13 годин  були в місті Запоріжжя. Ми дуже вірили,  що через два-три тижні  повернемося додому.

У цьому славному місті Запоріжжі почалося моє нове життя. Тут  я знайшла багато нових друзів, але школу не змінила. Спочатку  навчалася онлайн, а тепер, після переходу до середньої школи, навчаюся у змішаному форматі: тиждень відвідую школу офлайн, а тиждень — онлайн.

Життя продовжується в нестримному русі, попри труднощі й випробування, ведучи нас до світліших днів. Вже 4 роки ми проживаємо в Запоріжжі з вірою в серці, що закінчиться війна і ми всі  повернися додому, а особливо всі захисники та захисниці, які  захищають  нашу батьківщину. Ми щодня дякуємо їм за відвагу, силу й незламність та з надією чекаємо на мирне небо над Україною.

                                                   Бузі Ангеліна, 12 років, ЕБЛ