День, який змінив усе

Саніна Анна, !5 років

Енергодарська гімназія №5

Я стою на холодному зимовому пронизливому вітрі в чорній хустці поверх кокетливого теплого берета і зимовому яскравому пальті, в одязі, який взагалі не пасує до події, учасницею якої я зараз є. Я тепло одягнена, але мене трусить. Зуби цокотять  так, що, здається,  всі довкола це чують. Але мені байдуже. Переді мною- дві труни, в яких – моя мама і сестра. 

Лише 2 дні тому ми втрьох, мама, Софійка і я,  поверталися знову до Польщі, де проживали останні три  з половиною роки. Ми навідували  тата, який працює на одній з АЕС на заході України. Гарно відсвяткували Новий рік і треба було знову їхати назад, бо мама працювала в Польщі, а я і Соня- вчилися там.  

Ми - вимущені переселенці, які покинули свій рідний Дар через війну, через окупацію нашого міста. Мама з татом рятували нас, дітей, і вирішили ще тоді, влітку 2022 року, що ми втрьох поїдемо до Польщі, де безпечніше, а тато…Тато залишається працювати в Україні, поряд зі своїми товаришами-атомщиками.

Ми поверталися назад, до Польщі…Слизька дорога, зустрічна машина, водій якої не впорався з кермом і …все, темрява…Прийшовши до тями в лікарні, я зрозуміла, що- жива, що дуже болить голова і все тіло. Але насправді це був ще не біль, як я зрозуміла через деякий час. Справжній біль з’явився тоді, коли мені сказали про маму і сестру….

Тато ніби помер і приходив до мене, бо так потрібно…Мені так здавалося спочатку, але потім я зрозуміла, що для нього я зараз- єдине, що тримає на цьому світі. І я зрозуміла, що не можу «розкисати», що повинна вилікуватися, щоб підтримати і його, і бабусю, і себе. 

Різкий вітер рвучко підхопив слова молитви. Мерзлі грудки глухо вдарили о віко труни…Раз, другий, третій… Тато завив як поранений звір; бабуся втратила свідомість, а я…я просто не знаю, як не зійшла з розуму в той момент..

Мамо, Соню! Я завжди буду вас пам’ятати! Я завжди буду пам’ятати, чому ви загинули. І винен в цьому не тільки той водій, слизька дорога чи збіг обставин. Винна у всьому ВІЙНА! Винна зграя зажерливих неадекватних терористів, які розпочали цю війну, які вигнали з дому мільйони людей; які вбили не тільки моїх найближчих людей, але й багатьох інших українців…

Я буду завжди про це пам’ятати, де б я не була і скільки б  років не пройшло. Мій світ змінився двічі: 24 лютого 2022 року і у січні 2026року. 

Поки ми пам’ятаємо про наших рідних, вони – живі!