Серце там, де теплі спогади

Фоміна Ірина, 13 років

Енергодарська гімназія №2

Дім там, де серце. Серце там, де теплі спогади.

Де моє серце? В найкращому місті на планеті? З упевненістю можу сказати: «В Енергодарі!». У цьому місті я народилася, ходила до дитячого садка та розпочала своє шкільне життя. Чому воно найкраще? Тому що найрадісніші події, про які я згадую з теплом у серці, відбулися саме там.

Ця історія трапилася зі мною у першому класі Енергодарської гімназії №2. Того року зима була без снігу. Я і мої однокласники чекали справжньої зими: зі снігом, морозом і веселими забавами. Зневірившись, що сніг узагалі випаде, наша вчителька пообіцяла: коли з’явиться сніг, замість уроків ми підемо грати в сніжки.

І ось сталося диво! Посеред уроку ми побачили, як з неба падають пухкі пластівці. Сніг був густий і лапатий, ніби хтось розсипав із неба білу казку. Вчителька стримала слово — і за мить наш гомінкий клас уже був на подвір’ї. Радості не було меж! Ми гралися, сміялися, кидали сніжки одне в одного, а потім — навіть у вчительку. Вона лише усміхнулася й приєдналася до нас. Це був день щирого дитячого щастя.

Та настав день, що змінив усе. Почалася війна. Наше мирне життя розділилося на «до» і «після». Вже чотири роки, як ті безтурботні миті залишилися лише у спогадах. Ми подорослішали раніше, ніж мали б. Тепер я особливо ціную ті прості радощі — сніг, школу, друзів, рідні вулиці.

Я сумую за своїм містом, за школою, за дитинством, яке пахне снігом і лунає щирим сміхом. Але я вірю, що настане день, коли вулиці Енергодара знову наповняться дитячим гомоном, а зими будуть мирними та щасливими.

Енергодаре, пам’ятай: ти назавжди в моєму серці. Бо дім там, де серце. А серце — там, де теплі згадки.