Олександра, 15 років Енергодарський багатопрофільний ліцей 24 лютого мене застало не вдома. У нас була сімейна поїздка до Києва. Ранок. Столицю вже добряче трусило. Я прокинулася в іншій реальності, де більше не існувало спокою, планів і відчуття безпеки. Той ранок назавжди розділив моє життя на «до» і «після». Світ навколо ніби зламався: сирени, паніка, страх у кожному погляді. Я ще не до кінця розуміла, що відбувається, але серце вже знало — попереду буде дуже важко. Виї

Кучерява Аріна, 12 років Дніпровської гімназії № 72 24 лютого 2022 року – день, коли я побачила неймовірну силу нашого народу. ​ Перше, що вразило мене тоді й вражає досі – це сміливість наших людей. Тисячі чоловіків та жінок, які ще вчора працювали вчителями, лікарями чи водіями, того ж дня змінили свій одяг на військову форму. ​ Я пам’ятаю великі черги біля військкоматів. Люди не тікали від небезпеки, а йшли їй назустріч, щоб захистити свої родини та наші домівки. Ц

Косенко Вероніка, 14 років Дніпровської гімназії № 72 ​ Кажуть, що пам’ять має властивість стирати негатив, аби вберегти психіку. Але 24 лютого 2022 року – це дата, яка не стирається. Вона застигла в кожному з нас гострим уламком, розділивши життя на «до» та «після» так різко, ніби хтось вимкнув світло посеред яскравого дня. Мій ранок почався не з кави чи будильника. Він почався з вібрації телефону та короткої фрази у слухавці: «Почалося». Це слово було настільки вагомим,