Варварова Валерія, 16 років ЕМАН Початок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року був для мене шоком. Мої знайомі вирішили евакуюватися в Польщу, а я думала, що повномасштабне вторгнення не триватиме більше тижня, бо це занадто жахливо і не може продовжуватись довго, тому і немає сенсу кудись їхати. А ще було якесь внутрішнє відчуття, що наявність атомної станції робить моє рідне місто безпечним та недоторканним. Як же я помилялась…. В Енергодарі від моменту повнома

Пантєєва Софія, 17 років, ЦДЮТ Я пам’ятаю, як того дня поверталася зі школи. Пам’ятаю, як подруга нервово повторювала – чи то від здивування, чи то від обурення: «Чому? Це ж справжнє божевілля». Тоді я, що йшла поруч, мовчки вдивлялася у головну площу біля «Сучасника» – центр міста. І думала: невже я справді тут? Щось пішло не так – це відчувалося фізично. Це був момент, коли я не могла собі нічим зарадити. Коли я думала, хоч і не хотіла, про надокучливе «а що як?» А що як

Лаврухіна Катерина, 10 років. ЦДЮТ Колись я жила вдома з мамою, татом та старшим братиком. До початку повномасштабного вторгнення моє життя було сповнене сміхом, радістю, іграми та теплом рідного дому. Я ходила в свій улюблений дитячий садочок де були найкращі вихователі, друзі. Ми співали пісні та вчили віршики, готувалися до свята випускного вечора. Мріяли про перший клас. А потім все змінилось. Ранок 24 лютого все змінив. Вже через тиждень наше місто опинилось під окупац