Приймаков Денис, 10 років Енергодарська гімназія №4 Це мав був бути особливий день. Коли мене мама збирала до школи на уроки, бо мало бути свято. Зібралися і пішли до школи, хоча новини дуже швидко розліталися. Пішли на уроки як завжди. У класі панувала тиша, яку час від часу розрізали різкі звуки телефонних дзвінків. Батьки дзвонили дітям, вчителям. Вчителі стояли біля вікон, їхні обличчя були як камінь. Я сидів за партою, стискаючи в руках ручку. Дивлячись у вікно бачив,

Микита Кацен, 14 років Приморський ліцей, Одеса 24 лютого назавжди змінило моє життя і моє рідне місто — Енергодар. Того ранку я, як завжди, пішов до школи. Здавалося, що це буде звичайний день, але вже зранку всі тільки й говорили про війну. На уроках ніхто нормально не слухав — усі перешіптувалися, перевіряли телефони. Було якось тривожно і незрозуміло. Нас відпустили раніше, і я пам’ятаю це відчуття — ніби щось починається, але ти ще не розумієш, що саме. Після уроків я

Подгорний Андрій, 12 років Енергодарська гімназія №4 24 лютого 2022 року — це день, який я пам’ятатиму завжди. Тоді я ще не розумів до кінця, що таке війна, але відчував: сталося щось дуже страшне й важливе. Інакше мама ніколи не зважилася їхати з дому не відомо куди. Всі рідні дуже схвильовані, телефони постійно дзвонили, а в повітрі ніби висіла якась тривога. Я взяв рюкзак, склав свої речі, ще раз оглянув свою кімнату. В думках прошепотів: «Чекай мене, моя кімната, я скор